Вінницькі підлітки стали частіше хворіти на анорексію

Серед вінницьких підлітків зростає кількість хворих на анорексію, які потребують спеціалізованого лікування. Якщо у 2017 році лікувались семеро пацієнтів, то у 2019 уже дев’ять дівчаток пройшли лікування на базі психіатричного стаціонару для дітей лікарні ім. О. І. Ющенка. Що це за хвороба, звідки вона береться та як батькам розпізнати її вчасно читачам Vin-people розповіла психолог-практик вищої категорії обласного центру сімейного консультування та психотерапевтичної корекції лікарні ім. О. І. Ющенка Аліна Хранітель.

— Як виникає анорексія?

— Нервова анорексія та нервова булімія стали справжньою катастрофою нашого часу. За статистичними даними щогодини у світі від них помирає одна людина. Ознаками першої стадії анорексії є стабільне зниження маси тіла, яке помітно для оточуючих навіть при візуальній оцінці. Батьки підлітків повинні знати, що стабільне схуднення дитини більш ніж на 15% на місяць є серйозним приводом для звернення до лікаря.

Ознаками наступної, серйознішої стадії анорексії є порушення травлення, втрата апетиту, апатія та небажання спілкуватися, розвиток депресії, постійне нарікання хворого на зайву вагу. При цьому в пацієнтів, як правило, відсутня критика до захворювання. Вони регулярно відмовляються від їжі. Можливі також викликання блювоти, прийом проносних і сечогінних засобів, тренування з виснажливими фізичними навантаженнями. Відзначаються соматичні порушення та ендокринні зрушення.

Для останньої стадії анорексії, яка в більшості випадків є важко та тривало виліковною, характерні відторгнення їжі організмом, втрата активності, часті непритомності, постійний озноб і втрата здатності хворого самостійно пересуватися. При різкому зниженні ваги біохімічні порушення викликають серйозні соматичні ускладнення (дистрофію різних органів, тканин і клітин, аменорею, патологію шкіри, руйнування нігтів і зубів, випадання волосся, зниження рухової функції кишечника, артеріального тиску й ритму серцевих скорочень). Стан супроводжується вираженою слабкістю, порушенням концентрації уваги, небажанням рухатися, втратою працездатності.

Тривала нестача їжі, особливо в дитячому і підлітковому віці, призводить до тяжких змін здоров’я, у тому числі, порушення репродуктивної функції. У хворих на анорексію розвивається остеопороз, порушуються процеси травлення, виникають збої в роботі серця та центральної нервової системи.

— Які основні чинники впливають на виникнення анорексії?

— Етіологія нервової анорексії є поєднанням психологічних, біологічних і соціальних чинників. Оскільки симптоматика анорексії часто з’являється в пубертатному віці. Є гіпотеза, що цей стан спричинений страхом дівчинки ставати жінкою. Через цей страх вона намагається усунути прояви статевого дозрівання (розвиток молочних залоз, зміну пропорцій тіла, появу менструацій), які неминуче супроводжуються суттєвим приростом ваги, шляхом обмежень у харчуванні. Постійна зосередженість на масі тіла дає змогу дівчині уникати соціальних і сексуальних труднощів періоду статевого дозрівання, а також потенційних конфліктів з батьками. Водночас у підлітків старшої вікової групи (17–18 років) на перше місце виступають конфлікти формування ідентичності, які перешкоджають переходу до самостійного життя, наприклад, здобування фаху чи створення сім’ї. Біологічні чинники нервової анорексії вивчені недостатньо, проте вважають, що її виникненню можуть сприяти певні особливості білкового й ліпідного обміну, які проявляються при голодуванні. Деякі автори висувають припущення, що у хворих на нервову анорексію притуплені почуття голоду, холоду та втоми, що має біологічні передумови, натомість інші вважають ці розлади, швидше, наслідком. Соціальні чинники захворювання пов’язані з культурними та сімейними ідеалами стрункості тіла й краси, які необхідно досягнути заради того, щоб бути сприйнятими оточенням. Суттєвий відбиток на психологію підлітків тепер накладають засоби масової інформації, які заради досягнення ідеальної зовнішності заохочують до рішення «сісти на дієту».

— У кого найчастіше виникає анорексія — у підлітків чи вже в дорослих, хлопців чи дівчат?

— Найбільше до анорексії схильні дівчата та жінки віком від 12 до 35 років. За медичними даними в розвинених країнах цим захворюванням тією чи іншою мірою страждає кожна друга молода дівчина зі ста. За власними спостереженнями зазначу, що не кожна відмінниця хвора на анорексію, проте кожна хвора на анорексію — відмінниця! Варто також зауважити, що хвороба молодшає — найменшій пацієнтці, яка лікувалась від анорексії на базі ВОПНЛ імені академіка Ющенка було дев’ять років.

— Коли батькам варто звертатися за допомогою?

— На жаль, дванадцятирічний досвід роботи з хворими на анорексію показує сумну картину — батьки звертаються за професійною допомогою тоді, коли дитина, фактично, у кахектичному стані. Частково це пояснюється стигматизацією надання психіатричної допомоги в Україні. Батьки звертаються куди завгодно, але не в психіатричну лікарню, яка й займається лікуванням розладів харчової поведінки. Батьки мають звертатись до лікаря-психіатра чи клінічного психолога одразу, коли помітять стрімке зниження маси тіла, що настає внаслідок обмежень кількісно та якісно в їжі. У дитини також можуть спостерігатись панічний страх поправитися, спотворене сприйняття розмірів свого тіла, надмірне захоплення фізичними вправами, дратівливість, депресія, що змінюються ейфорією, необґрунтований гнів; погіршення стану шкіри, волосся та нігтів, припинення менструації.

—  Чи можна вилікуватись від анорексії назавжди?

— Мій власний досвід роботи з хворими демонструє, що позбутися анорексії можливо, проте одужання полягає в тому, що після хвороби в норму має прийти не лише фізичний, а й психологічний стан. Анорексія — ахіллесова п'ята хворого певний час! Якщо трапиться рецидив, то можливості до подальшого поліпшення стану знижуються, але це не означає, що хворобу неможливо подолати! Щоправда, деякі фахівці з розладів харчової поведінки вважають, що абсолютне одужання від анорексії неможливе, але завдяки роботі з фахівцями можна істотно поліпшити результати.

—  Як відбувається процес лікування? Це робота з психологом чи вже потрібно лікувати медикаментозно?

— Лікування нервової анорексії полягає в запобіганні та лікуванні серйозних ускладнень цього стану. Зазвичай терапевтична тактика базується на комплексному підході, який передбачає психотерапію, формування навичок здорового харчування, а за потреби також медикаментозне лікування. Завдання психотерапії полягає в тому, щоб зруйнувати зацикленість на вазі та параметрах тіла, навчити хворого приймати себе й навколишню дійсність, розвинути впевненість у собі. Проводиться робота як з хворими, так і з їхніми близькими для того, щоб створити сприятливіший «сімейний клімат», пропрацювати, усвідомити, прийняти ситуацію, яка склалась. Варто зауважити, що швидкість одужання безпосередньо залежить від адекватної реакції родичів на хворого, їхньої активної участі в його лікуванні та дотриманні відновлювальної дієти. На жаль, хвороба нерідко рецидивує, через що в багатьох випадках потрібне проведення декількох тривалих курсів реабілітації.

— Чи були на вашій практиці такі хворі? Які були результати лікування?

— Кожна історія хвороби та одужання — індивідуальна. Шістнадцятирічна випускниця оголосила боротьбу зайвим кілограмам, коли їй здалося, що її хлопцю більше подобаються худенькі. Спочатку перестала їсти борошняне, потім повністю відмовилася від їжі та пила тільки воду. У лікарню надійшла з вагою 38 кілограмів при зрості 170 сантиметрів. Ще одна п’ятнадцятирічна пацієнтка почала обмежувати себе в їжі, коли вчитель фізкультури назвав її пампушкою. У відділення її привезли, коли вона вже почала відмовлятись навіть від води та важила 35 кілограмів при зрості 168 сантиметрів. Таких історій десятки, щось у них схоже, а щось — відмінне. Проте їх об’єднує одне — одужання. Усі пацієнти з анорексією, що лікувались на базі 16-го відділення ВОПНЛ ім. акад. О. І. Ющенка, одужали. Шлях до перемоги над хворобою в кожної пацієнтки був своїм по тривалості. Були й рецидиви, проте результат є. Важливо пам’ятати, чим раніше хворі на анорексію потрапляють у поле зору фахівців, тим більше шансів на одужання.

Авторка: Соломія Романова

Фото взяте із сайту livejournal.com