Досвід еміграції: оператор з Вінниччини про переваги життя в Туреччині та шлях до своєї мети

Двадцятип’ятирічний відеомонтажер Юрік Макарян уже майже три роки живе в Туреччині. Хлопець їхав туди підзаробити, а залишився жити та забрав до себе дружину й маленьку донечку. Про свій досвід емігранта в мусульманській країні, мовний бар’єр, вартість оренди житла та проживання він розповів читачам Vin-people



Народився та зростав хлопець у містечку Тульчин, що на Вінниччині. По батьківській лінії має вірменське коріння — від цього нетипові ім’я та прізвище.

— Починалось усе зі школи, коли я всім казав, що буду президентом, коли виросту. Поки в нас не почались уроки інформатики — думаю, усі пам’ятають цю «геніальну» мову програмування Pascal. Декілька місяців я ходив на курси при Будинку культури — тоді зрозумів, що робота за комп’ютером — це моє. Зрозумівши, що більше, ніж я вивчив, уже мені на тих курсах не дадуть, я вирішив зайнятись фотографією. Знайшов гурток для фотографів-початківців, там мені позичили на час навчання фотоапарат. Досі пам’ятаю, як усе літо замість відпочинку пропрацював на СТО. І вже восени купив свій перший мобільний телефон Sony Ericsson W610 з двомегапіксельною камерою. На цю камеру я робив свої перші художні роботи. На курсах мені допомогли освоїти фотошоп. Тоді постало питання, куди я піду після дев’ятого класу. Я обрав коледж, в якому був факультет з підготовки відеооператорів та фотографів. До речі, на вступних екзаменах, коли показував мої роботи, викладачі не могли повірити, що мій телефон так фотографує, і змусили зробити кілька фото в них на очах на їхніх умовах, — усміхаючись, згадує Юрік.

Після вступу хлопець постійно намагався багато навчатись та вивчати щось нове. Його перше відео, де він зняв дідуся «під шафе» та змонтував його під пісню «Дикі танці», набуло великого успіху. З того часу все його життя було в моніторі — то фотоапарата, то комп’ютера. Юрік постійно відвідував різноманітні курси по всій Україні та весь час вдосконалював свої навички. Він встиг попрацювати оператором у видавництві «ВЛАСНО», компаніях Generation та All Simple, і навіть викладав у школі-ліцеї №7 та комп’ютерній академії «ШАГ».



— Ще з коледжу я постійно шукав підробітки, аби купити кращу й ще кращу техніку. Було таке, що за рік я міг змінити десятки робіт. Постійно шукав комфортну для себе, де я міг би працювати у своє задоволення. На сьогодні працюю в IT-компанії Global&Virtual. Це перспективна компанія, де потрібно розвиватись щодня, щоб іти в ногу з часом і встигати за всіма тенденціями, — каже хлопець.

Так трапилось, що три роки тому компанія, в якій працював Юрік Макарян, вирішила перенести свій офіс за кордон, і йому запропонували поїхати з ними.

— Вирішувати потрібно було швидко — за кілька днів я зібрав речі й полетів. Я мріяв про це, і коли випав цей шанс, я не міг його впустити, — каже хлопець. — Було важко, навіть дуже. Вдома я мусив залишити дружину й маленьку донечку, яких не міг взяти із собою. Але дружина підтримала мене й перший місяць ми днями спілкувалися по скайпу. Я не витримав, і коли трішки «обжився», забрав їх до себе. Була неоднозначна реакція, але вона щаслива жити, де завгодно, аби зі мною.

Перше, з чим зіштовхнувся хлопець, коли почав жити в Туреччині, — мовний бар’єр, оскільки турецьку взагалі ледь не вперше у своєму житті почув.

— Кажу одразу, англійською в Туреччині не пахне, перші місяці я спілкувався «англо-російсько-жестикуляційною мовою». Почав ходити на курси турецької — якби не карантин, і досі ходив би. А1 я подужав. Щоб сходити в магазин чи на ринок, цього цілком достатньо. Планую A2 хоча б освоїти самому, але, на жаль, дуже мало часу — увесь день на роботі, а на вихідних хочеться побути з рідними, — ділиться досвідом Макарян.



Якщо жити не в туристичній зоні, то житло в Туреччині вартує зовсім недорого — можна знайти навіть за 100 доларів. Усе залежить від потреб і можливостей. У середньому квартира для сім’ї з дитиною коштує 220 доларів.

— Ми спробували жити в різних умовах, але найбільше подобається житло, яке ми знайшли нещодавно: чотири кімнати, тераса та басейн. Оскільки я більше працюю за комп’ютером, багато сиджу, басейн — незамінна річ. До того ж, у нас зараз спека 40 градусів, тож без нього просто нереально, — розповідає Юрік. — Жити тут не дуже дорого — у середньому, 600 доларів, окрім житла, іде на харчі, одяг, кілька разів у ресторан чи кафе піти. Просто жити у своє задоволення родині з трьох осіб. Іноді виходить дорожче, іноді — дешевше, зважаючи, які маємо витрати. Але я б хотів зазначити, що тут досить дороге медичне обслуговування — набагато дорожче все, ніж в Україні.



Юрік ще точно не знає, чи планує все життя прожити в Туреччині, можливо, колись доведеться переїхати кудись в іншу країну. Через дорожнечу авіапослуг додому прилітають не часто: торік були тричі, цього року — ще жодного разу. Коли закінчиться карантин і дозволять перельоти, швидше за все, прилетять до батьків.

Авторка: Мирослава Слрбодянюк
Фото надані Юріком Макаряном