«Не обов’язково відкривати фонди, щоб допомагати людям», — родина вінницьких волонтерів про благодійність

Родина з Вінниці вже понад 15 років займається благодійністю. Тетяна та Андрій Мельники впевнені в тому, що не обов'язково відкривати фонди або організації, аби допомагати людям. І вже встигли довести це на практиці, адже у Вінниці не залишилось жодного волонтера, який би не знав цю чудову родину. Поспілкувалась з кореспонденткою Vin-people чудова мати та дружина Тетяна Мельник.

— Коли ми одружились з чоловіком Андрієм, то жили в маленькій одеській квартирці, не маючи практично нічого. Неподалік від нас був дитячий будинок, і ми взяли собі за традицію — коли отримуємо зарплату, купувати смаколики тим дітям. Коли ми переїхали у Вінницю, вирішили продовжити цим займатися, — згадує Тетяна. — Я така, що я до останнього хочу допомагати людям і не завжди можу зупинитися, таке буває в мене перед святом Миколая чи Новим роком, то мій чоловік інколи мене трішки призупиняє й завжди у всьому підтримує.



Родина Тетяни долучається до багатьох благодійних заходів у Вінниці. Вони купують подарунки дітям, перераховують кошти, виїжджають на благодійні вечори й просто дарують радість тим, хто цього потребує.

— На жаль, так склалось, що в моїй родині є важкохвора дитина — мій рідний брат має ДЦП і я не з чужих розповідей знаю, як це важко, коли близька тобі людина хворіє. Він переніс багато операцій, тому я знаю, наскільки батькам, які мають особливу дитину, важлива підтримка, — розповідає жінка.

За її словами, не завжди розмір допомоги має бути великим, достатньо просто піти в магазин, закупити якихось смаколиків і поїхати до дітей.

— Найбільше я люблю їздити до дітей у Стрижавський інтернат. Інколи я навіть можу сісти й заплакати, коли бачу їхню реакцію й вдячність на свята, які ми їм організовуємо. Я розумію, що нічого не можу змінити в стані їхнього здоров’я, але подарувати кілька годин свого часу, поспілкуватися з ними — завжди готова. Важко усвідомлювати те, що дуже часто їх навіть обняти немає кому, — говорить Мельник, — Також дуже люблю їздити до діток у Тульчинський дитячий будинок — там ми з родиною навіть встигли дуже прив’язатись до двох дівчаток. Щоразу, коли ми до них їдемо, мої донечки просять їх забрати додому. Я вірю в те, що злі люди просто в дитинстві не отримували достатньо любові, тому ми намагаємося найбільше тепла подарувати саме дітям, які його недоотримають.  

Часто на заходи Тетяна з Андрієм беруть своїх донечок, адже впевнені в тому, що дітей хорошими можна виховати можна тільки власним прикладом.

 



— У нас є дві донечки, яким шість та 13 років. Вони моя гордість, адже я в них бачу те, що ми все в цьому житті робимо правильно. Вони змалечку привчені, що треба ділитися з ближнім і завжди хочуть комусь допомогти. Постійно разом з нами їздять у благодійні поїздки та відвідують благодійні заходи. Самі вибирають подарунки та пропонують свої ідеї, — каже Тетяна.

Однодумців знаходити легко, особливо, коли маєш велике коло спілкування.

— За професією я бухгалтер, але це зовсім не моє, тому я перевчилась на дизайнера й зараз працюю дизайнером інтер'єрів — допомагаю людям створювати затишок у їхніх оселях. Часто знаходжу однодумців серед знайомих та клієнтів. Також є учасником кількох масштабних груп у вайбері — якщо організовується якась поїздка чи захід, ми завжди там плануємо, що має бути, і збираємо все необхідне, — ділиться досвідом жінка.

 

 

 

За 15 років такої активної діяльності, звісно, було багато моментів, коли Тетяна морально вигорала, але все це минало за кілька днів.

— Я дуже чуттєва людина, усе пропускаю через себе, і часто мені буває дуже важко. У такі моменти мені потрібно побути трішки наодинці й прочитати хорошу книжку, щоб через кілька днів прийти в себе й продовжувати жити як раніше, — додає благодійниця.

 

Авторка: Мирослава Слободянюк

Фото взяті зі сторінки Тетяни Мельник у соціальній мережі