Пара з Вінниччини забирає приречених на забій корів у притулок

Майже три роки тому молода пара з Дніпропетровська переїхала в село Буша на Ямпільщині, де відкрила єдиний в Україні притулок для корів. Пара дотримується повністю екологічного та веганського способу життя й рятує від смерті корів, що приречені на забій. Про свій притулок, уподобання та стиль життя розповів кореспондентці Vin-people голова родини Микита.

— При народженні батьки дали мені ім’я Микита. Почавши свій усвідомлений шлях у слов’янській культурі, я отримав ще два імені: ЗдравЯр і Махеш, які при успішному проходженні важливих життєвих випробувань були відкриті мені через практику медитації. Мені 28 років, — розповідає Микита. — Народився в місті Артемівськ на Донеччині. У дитинстві сім’я переїхала до Дніпропетровська — там жив усе своє життя до переїзду в Бушу 2,5 роки тому. Останні дев’ять років я займаюся розвитком слов’янської культури у всебічних її проявах. Веду на фейсбуці культурно-розвивальний простір «Здравая Жизнь». Основою моїх вчинків і цілей є формула морального життя: «жити з максимальною мінімізацією шкоди себе й навколишнього світу».

— Що спонукало вас з дружиною переїхати саме в Бушу? Де купили хатинку та скільки вона коштувала?

— Переїзд був логічним кроком, необхідним для більшого розвитку напрямів благодійності та вдосконалення себе й навколишнього світу, який розпочали в місті. На момент дворічної давнини вже гостро стояло питання переходу з мегаполіса на природу. Проте, звичайно ж, глибинний початок вирішення був не від логіки, а за покликом душі й інтуїції. Звичайно, не можна не сказати, що Буша природна є потужним мотиватором благих починань і продовженням тих здорових справ, які тягнуть розум і з якими резонує душа. На цьому остаточно й сформувалося рішення про переїзд саме в Бушу з всіх місць, які були відвідані за час подорожей по Україні, довжиною в шість тисяч кілометрів, у пошуках «того самого місця».



— Як відреагувала дружина на такий переїзд?

— Мою дружину звуть Іра або більш повне ім’я — ИрРа. У жовтні цього року нашій родині виповнилося п’ять років. Раніше ИрРа проявляла свої здібності в різних напрямах індустрії жіночої краси, а сьогодні її творчість проявляється в чарівній вишивці й екодекоруванні домашнього простору. Перед переїздом єдиний сумнів викликало питання, чи впорається вона далеко від міста без таких його розваг, як щотижневе відвідування кінотеатру та подібних елементів «міської культури». Коли переїжджали в Бушу, я вже готувався до виїздів у Вінницю, як мінімум кілька раз на місяць, а вийшло, що нове природне життя розкрило в Іри абсолютно нові напрями мислення й творчості.

— Звідки виникла ідея створення притулку саме для корів?

— Дізнавшись про наявність у різних країнах світу філософського руху «Захист корів від усіх видів насильства», мені ця тема стала близькою. Як виявилося, знайшлися однодумці й в Україні. Це були представники вайшнавітської культури. На мій подив, найближчий притулок корів, заснований саме на філософії «захисту корів», виявився всього в 70 км від Дніпропетровська, в якому на той період я жив. Я тоді якраз займайся викладацькою діяльністю у сфері розумного харчування.

— Як з’явилась ваша перша корова та як її звали?

— Коли ми переїхали в Бушу, ми планували кілька перших років життя на новому місці точно не займатися коровами. До моменту нашого першого зіткнення із захистом корів ми обоє не мали ні найменшого уявлення про виходжування й вирощування цих дивовижних тварин.

Історія була така, що Ласуня жила в нашої сусідки, з якою в нас склалися добрі, хороші взаємини відразу після приїзду в Бушу. Через зовсім небагато часу в Ласуні народилося теля. Після декількох місяців я чітко розумів, що наближається час, коли біля сусідського від нас двору зупиниться машина м’ясників і теля поїде на смерть. У результаті нам спільно з однодумцями з притулку захисту корів, розташованого в Миколаївській області, вдалося врятувати теля й доставити його в притулок. Однак через короткий час постало питання про те, що нашим сусідам знадобилася значна сума грошей, отримати яку вони могли тільки, віддавши під ніж свою корову, теля якої вдалося не так давно врятувати від такої долі.

Ми почали операцію порятунку першої корови Ласуні. Найбільше з викупом корови допомогли однодумці. Пізніше було досягнуто взаєморозуміння з господинею, оскільки нам була необхідна її участь у подальшому догляді за Ласунькою. Тоді було покладено старт діяльності притулку «Здравая жизнь».



— Скільки корів проживає в притулку зараз?

— Зараз, радіючи життю, у нас живуть дві дорослі корови, дві телички й глава коров’ячого сімейства — бик Ярило. До моменту виходу цієї статті, цілком можливо, що в нас уже буде шість корів, оскільки до кінця місяця чекаємо появу теляти.

— Ви їх доїте чи вони на вільному видоюванні?

— Дорослих корів доїть сусідка — поки є така можливість, ми цьому дуже раді. Під час випоювання молоком телят, насамперед, повною мірою забезпечується малюк і тільки залишки молока можуть бути спрямовані куди-небудь ще. Хоча варто відзначити, що в нашому випадку молоко служить для нас розрахунковою одиницею за догляд за коровами. Я також з любов’ю і душею займаюся у міру сил у рідкісних перервах між будівництвом приготуванням зрілого сиру від 60 діб визрівання й довше. Однак масштаби цього — суто індивідуальні через брак часу.

— Я так розумію, влітку ви облаштували новий корівник. Скільки корів може у вас проживати?

— Влітку ми підвищували стандарти в тому корівнику, який нам пощастило придбати разом з будинком, в який ми переїхали. Через фінансові питання ми не змогли почати в цьому сезоні будівництво корівника для розширення й переведення туди наших дорослих корівок. Тому поки місця малувато. Ми чекаємо появи на світ телятка, який з’явиться в цьому місяці — таким чином повністю всі обладнані нами місця будуть зайняті. Навесні нам у будь-якому випадку необхідно буде розширювати будівництво ще одного повноцінного корівника й декількох загонів.

— Що плануєте робити з телятами, які будуть народжуватись?

— Ростити, любити й радувати. Наша мета — збільшення кількості захищених від насильства корів, телят і биків, що й відбувається природним шляхом. Наше ж завдання спільно з однодумцями — забезпечувати корівкам усе необхідне.

— Як плануєте утилізовувати корову після смерті, адже це фізично дуже важко через її чималі розміри?

— В ідеалі корову потрібно спалювати, проте в наших сучасних умовах це досить складно. Будемо намагатися слідувати максимально правильному варіанту, наскільки вдасться в конкретних обставинах.

— Де знаходите фінансування на утримання корівника й взагалі на прожиття?

— Притулок на сьогодні — цілком благодійний. Існує на гроші нашої сім’ї та родичів, а також невеликої кількості наших однодумців. Що стосується нас, переїхавши з Дніпропетровська, ми продали квартиру там, тут крім житла придбали ще будиночок, зробивши його гостьовим для туристів з вега-вегетаріанським нахилом. Люди, які шукають духовного самовдосконалення й культурного відпочинку в тутешніх місцях сили, можуть у нас зупинятись. Дружина також займається створенням екосумок і мішечків для продуктів з льону та бавовни для мінімізації шкоди планеті.

Усі охочі можуть долучитися до ініціативи Ірини та Микити й допомогти їм в облаштуванні корівника. Сім’я також із задоволенням чекає в себе вдома всіх охочих туристів.

Авторка: Мирослава Слободянюк
Фото взяті зі сторінки в соціальній мережі