На Вінниччині «виховали» чемпіонку світу та шестикратну призерку чемпіонатів світу з біатлону

Двадцятип’ятилітня біатлоністка Ірина Буй, попри свій юний вік, уже встигла стати чемпіонкою світу та шестикратною призеркою чемпіонатів світу. Родом дівчина з містечка Деражня, що на Хмельниччині, але свою спортивну кар’єру почала саме з містечка Бар, що на Вінниччині. Про своє життя, шлях до успіху та труднощі на довгому шляху до перемоги вона розповіла кореспондентці Vin-people.



Для довідки:


Ірина Буй — член національної Паралімпійської збірної команди України з зимових видів спорту, майстер спорту України міжнародного класу з біатлону, учасниця чемпіонату світу, на якому здобула золоту, срібну та чотири бронзові медалі, чемпіонка та призерка етапів Кубка світу та чемпіонатів України, учасниця Паралімпійських ігор, на яких двічі посідала четверті місця.

У світовому загальному заліку за підсумками року двічі займала третю сходинку, цього року зайняла другу позицію.


— Родом я з міста Деражня, що на Хмельниччині. У шкільні роки я відвідувала секцію туризму. Це був цікавий час походів в гори, виїздів на змагання з наметами, їжею, приготованою на вогні, доланням перешкод та вмінням працювати в команді. Я вважаю, що мій спортивний шлях почався саме тоді. Чи думала я, що стану професійною спортсменкою? Ні. Я, напевно, та виняткова людина, яку спорт знайшов сам, — усміхаючись, розповідає Ірина Буй. — Коли закінчувала дев’ятий клас, у школу прийшов мій перший тренер та запропонував спробувати себе на тренувальних зборах (після Паралімпійських ігор у Ванкувері відбувалось поповнення резервної команди). У мене з’явилась можливість подивитись на те, як тренуються професійні спортсмени-паралімпійці. Очі в мене, скажу відверто, загорілись. Пам’ятаю досі це відчуття — бажання спробувати себе в професійному спорті й страх невдачі.

Дівчина завжди відчувала підтримку мами, яка вірила в те, що її донечку чекає велике майбутнє, і ні хвилини не сумнівалась, відпускаючи знайомитись з біатлоном.

— Те неймовірне відчуття, коли паралімпійська збірна була перед очима. Зовсім інший світ. Відверто, це був найважчий збір у моєму житті. До того я ніколи так на довго не від’їжджала від дому самостійно. Хоча давалось не відразу, тому ставилась наполегливо та відповідально, і працювала не на 100%, а на 300%. Коли повернулась додому з цього тренувального збору, зрозуміла, що хочу поєднати зі спортом усе своє життя, — згадує дівчина. — Тоді я вступила до Барського гуманітарно-педагогічного коледжу, де поєднувала спорт та навчання.

Тендітна спортсменка є справжньою натхненницею для багатьох молодих дівчат. Вона обожнює своє тіло, завжди неймовірно виглядає та доводить, що більшість «стопів» знаходяться в нас у голові. У неї відсутні всі пальці на лівій руці, але це не завадило їй займати призові місця й стати світовою чемпіонкою з біатлону.

— Я народилась особливою. Росла в будинку в невеликому місті та ще й зі старшим на сім років братом. Він мене бавив, я відчувала себе захищеною. Ніхто до мене не ставився з надмірною жалістю й не робив якусь роботу за мене. Ми також допомагали батькам по дому, працювали на городі та допомагали по господарству. Я пристосовувалась до будь-якої роботи, без будь-яких запитань в голові. Мама часто запитувала мене, чи не хочу я щось змінити, натякаючи на руку. Я відповідала, що ні, адже по-справжньому люблю себе та кожну частинку свого тіла. Коли потрапила до паралімпійської збірної, усе стало на свої місця, — говорить дівчина.

Вперше спортсменка дебютувала на міжнародній арені у 2011 році, взявши участь у змаганнях з лижних перегонів і біатлону. І вже у 2012 році її зарахували до складу паралімпійської збірної України. Через рік дівчина стала чемпіонкою світу та шестикратною призеркою чемпіонатів світу. За свою спортивну кар’єру Ірина встигла побувати у 18 країнах світу, серед яких є навіть Японія, Корея та США.

— У зв’язку з карантином у нас скасували чемпіонат світу у Швеції. Ми вже приїхали у Швецію та готувались до перегонів, але не виступили. Тому вирушили по домівках. Зазвичай, вдома часу небагато, лише в перервах між зборами. Аля для нас цього достатньо. Ми звикли бути в постійному русі. У зв’язку з карантином на домашні посиденьки з’явилось більше часу, — каже Ірина. — Вдома ми так само тренуємось, але в спрощеному режимі. Оскільки я проводила карантин у Деражні, у мами багато допомагали по дому, саджали картоплю й займалися різноманітними сільськими городніми справами. Тренування проводила на велосипеді та виходила в ліс на крос. На силу працювала вдома з тренувальними резинками.

В Україні побудовано перший Західний реабілітаційно-спортивний центр для підготовки зимових видів спорту, у якому тренуються паралімпійці, проводяться збори для резервної команди, реабілітаційні збори. У 2017 році там провели Перший паралімпійський етап Кубка світу з лижних перегонів та біатлону.

— Паралімпійський комітет — це велика команда, яка розвиває паралімпійський рух та живе цією ідеєю. Усі збори фінансуються, спортсмени отримують заробітну плату. Забезпечують також інвентарем та екіпіруванням. Паралімпійський рух в Україні розвивається та набуває обертів. У нас збільшується команда, — пояснює спортсменка. — Мені подобається моя робота. Я займаюсь тим, що люблю.

Авторка: Мирослава Слободянюк
Фото надані Іриною Буй