Вступила до престижного європейського університету, вивчила п'ять мов та відвідала десятки країн: історія вінничанки

Дівчина з маленького села на Жмеринщині стала студенткою одного з найпрестижніших європейських університетів, опанувала п’ять іноземних мов та об’їздила десятки країн світу. Про шлях від Вінницького педагогічного до Ягеллонського університету, від Сьомаків до Вашингтону, Мічигану та Чикаго, Альона Кабалюк розповіла кореспондентці Vin-people

Бажання стати студенткою Ягеллонського університету в Альони Кабалюк з’явилося під час подорожей Європою, коли вона ще здобувала фах філолога у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Коцюбинського.

— Про навчання в Польщі задумалась десь на третьому курсі, коли настав час планувати вступ на магістратуру, — розповідає дівчина. — Дуже хотіла вступити до Ягеллонського університету, тому на сайті для абітурієнтів почала читати вимоги. Загалом процес вступу досить простий: потрібно скласти іспит (розмова кваліфікаційна) в інституті, до якого збираєшся вступати. Ніяких документів, окрім паспорта, на той момент не вимагають. Два роки тому я зареєструвалась на дві спеціальності: міжкультурні відносини та лінгвістика. На першому дістала 60 пунктів (тобто прохідний), а на другому — 100 (тобто максимум). Обрала міжкультурні відносини зі спеціалізацією туризм.

Найважливіший етап в отриманні місця студентки в Ягеллонському університеті — володіння мовою. Альона Кабалюк розповідає, що вивчила польську самотужки: через мобільні додатки, різні вправи, книги, посібники та навіть пісні.  

— Польську я опанувала самостійно, користуючись матеріалами, знайденими в мережі, а купила всього один самовчитель, — зазначає вона. — Причому вивчила мову, перебуваючи в Україні, тому часто не була впевнена, чи правильно щось говорю/читаю/пишу, бо ніхто ніколи мене не перевіряв. Та з приїздом до Польщі виявилось, що все дуже добре. На державний екзамен з польської пішла через півтора року від того моменту, коли вивчила перше слово (то була herbata, тобто чай). Це занадто рано й завдання справді були не з легких. Щось схоже на олімпіади з української мови. На екзамені я провела близько десяти годин, коштував він 700 злотих, але коли через три місяці прийшли позитивні результати, я була дуже задоволена.

Перший навчальний рік в іншому місті, в іншому університеті, в іншій країні Альона Кабалюк згадує із захватом. Дівчина була задоволена вибором, адже навчання за обраною спеціальністю відкривало нові горизонти знань і, найголовніше, давало можливість подорожувати й дізнаватися щораз про нові куточки планети.

— Той навчальний рік був дуже цікавий і насичений. Ми робили багато проєктів з туризму, подорожували Малопольщею, бували в інших містах. Я була закохана в подорожі, тому таке навчання мене привабило, — згадує Альона. — Нас навчали люди, які самі працюють у сфері туризму, причому в різних його галузях. Одного разу я робила проєкт на залік з «Інноваційного туристичного продукту» — мені хотілось зробити туристичний маршрут замками та палацами Вінниччини. П’ятірку отримала, але в подорож тим маршрутом поїхала лише після повернення до України. Зі мною був брат та друзі з Польщі, усі ми однаково були вражені, наскільки цікавою може бути Вінниччина. Пізніше з братом ми відвідали чимало палаців і переконались, що варто звертати увагу на те, що маємо в себе під носом.  




Навчання в Ягеллонському університеті коштує від чотирьох тисяч злотих. За словами Альони, не платити можуть усі, хто має карту поляка, польське походження тощо. Лише у 2019 році з’явився закон, який передбачає безкоштовне навчання для тих, хто склав державний іспит з польської мови на рівні С1. Його в дівчини не було, але вона твердо вирішила, що буде. Однак новий закон щодо безкоштовного навчання почав діяти лише цього навчального року, тому Альоні знову потрібно було вступити на перший курс магістратури.

— Це мене не засмутило, бо хоч на туризмі було дуже цікаво, мене ніяк не відпускало мовознавство, — каже дівчина. — Тобто знову вступний іспит. Повертаючись через рік на вступний іспит на факультеті філології, я знову розраховувала на сто пунктів, але аж ніяк не очікувала, що члени комісії будуть мене пам‘ятати ще з минулого року. Здається, мої розповіді про українську діалектологію їм дуже сподобались. Тоді я зрозуміла, що прийшла туди, де мені справді місце. Зараз у мене є лише мовознавчі дисципліни, ніякої методики навчання чи літературознавства, тому відчуваю себе у своїй тарілці.

Студентка Ягеллонського університету також розповіла про основні відмінності у навчанні в українському виші та іноземному, зокрема, польському.

— План занять можна скласти самотужки: є обов’язкові предмети, спільні для всіх, деякі ж можна вибирати, аби мати необхідну кількість пунктів ECTS. При чому можна реалізовувати факультативи в інших інститутах. Наприклад, цього семестру в мене була польська діалектологія з полоністами та староцерковнослов’янська мова з україністами. Бо я вирішила, що це мені пасує більше, ніж те, що пропонував мій інститут, — наголошує Альона.

Як зазначає дівчина, майже все можна зробити онлайн в системі обслуговування навчання. Там можна зареєструватись на предмети, подивитися оцінки,  подати заяву на гуртожиток/стипендію/обмін і т. д. Відрізняються також відносини між викладачами й студентами. Є багато правил. Навіть щоб відправити електронного листа до викладача чи працівника університету. Ніхто ніколи не розголошує оцінки студентів, вони або з’являються в системі, або можна запитати індивідуально. Тому немає дивних висловлювань від викладачів, що хтось кращий, а хтось гірший.

— Відвідування на деяких заняттях необов’язкове, але екзамени ніхто не скасовував. Загалом, набагато більше можливостей і свободи, немає жодних непотрібних предметів, тому мені подобається в університеті й починаю задумуватись про докторантуру, — каже Альона. — На магістратурі всього десять занять щотижня, тому є багато часу, аби знайти собі роботу. В Україні я почала працювати на третьому курсі, а на четвертому мала багато проблем через це. Проте тут переконалась, що воно було того варто. У Польщі знайшла роботу в друкарні й вона краща від всіх попередніх в Україні. У мене чудовий колектив і дуже гнучкий графік, тому часом навчання в університеті називаю своїм хобі, бо ж робота вже є.

Дівчина каже, що для того, аби стати студенткою Ягеллонського університету, знати одну лиш польську — замало.

— У Польщі всі студенти повинні володіти англійською. Окрім того, на більшості спеціальностей є друга іноземна (тобто четверта у випадку українців). Минулого року я вивчала іспанську, що мені дуже подобалось, цього року на лінгвістиці вивчаю французьку. Не можу сказати, що шоста мова йде мені легко, але впораюсь, — говорить Альона.

За словами дівчини, навчання в європейському університеті дає надзвичайно багато можливостей для саморозвитку, реалізації амбіцій, планів, цілей, бажань і навіть мрій.

— У Кракові є багато можливостей для розвитку, щодня десь відбувається щось цікаве. На жаль, навчання та робота забирає більшу частину мого часу, але те, що залишається, також намагаюсь чимось заповнити, — каже Альона. — Майже щодня я виходжу з дому о восьмій ранку й повертаюсь майже о 22-й, хоч жити без вихідних трохи важко. Минулого року я почала вчити поляків української: спочатку були групові заняття, зараз — індивідуальні. Крім того, можна без проблем знайти безкоштовні курси якоїсь мови для себе.  

Під час навчання в Ягеллонському університеті в Кракові дівчина потрапила до США. Це була програма культурного обміну для студентів.



— Протягом 13 тижнів я працювала в дитячому таборі в штаті Мічиган. То було дивовижне місце посеред лісу на березі озера, там бігали єноти, а бібліотека знаходилась в дерев‘яному запиленому будиночку, — згадує Альона. — Це надзвичайний досвід, хоч провести 13 тижнів в одному місці теж трохи важко. У мене була мета покращити свою англійську, але нічого не вийшло, бо майже весь час я проводила зі своїми польськими друзями. Після закінчення табору була можливість подорожувати. Нам часто говорили, що маючи американську візу, можемо поїхати до сусідніх країн, у тому числі до Канади. От ми й спланували подорож до Канади. Але згодом з’явилось одне «але»: це все стосувалось поляків, з українським паспортом не поїдеш до Канади без візи. Так я залишилась сама в Штатах на тиждень. І то був найкращий тиждень. Спочатку ми дістались до Чикаго. Там я попрощалась з друзями й полетіла на другий кінець країни — до Маямі, згодом до Вашингтону, а кінцевим пунктом був Нью-Йорк. Подорож виявилась справді шаленою, двічі ночувала в аеропорту, бо літак був дуже рано, проходила близько 20 км щодня, а в Вашингтоні навіть 25 з великим рюкзаком на плечах, бо виявилось, що найбільші державні музеї США абсолютно безкоштовні. Коли я дісталась до Нью-Йорка о четвертій ранку, я була вражена, а ще більше — втомлена. Зараз я не розумію, де взялось стільки сміливості на все. У Чикаго мене мало не пограбував темношкірий чоловік, а йти ввечері наодинці бідним кварталом було таки страшно. Проте частіше зустрічалися люди, які з радістю могли допомогти (знайти зупинку чи потрібну гілку метро). І якби не випадкова пані, я б мала всі шанси спізнитись на літак до Варшави.



Альона Кабалюк підсумовує розмову короткою реплікою: «Далі буде». Каже, що не звикла зупинятися на досягнутому, позаяк з дитинства пам’ятає себе непосидючою та наполегливою, такою, яка прагне нових знань, нових подорожей, знайомств і досвіду. І додає:

— Крізь призму великої кількості моїх слів, усім, хто прочитає це інтерв’ю, я хотіла донести один меседж: ніщо та ніхто вас не зупинить на вашому шляху до вашої власної вершини, якщо вами керує справжнє бажання чогось досягти!  

Авторка: Вероніка Ганай
Фото наддані Альоною Кабалюк