Вінницький інженер видав поетичну збірку

Двадцятишестирічний вінничанин Максим Рязанцев нещодавно видав свою першу літературну збірку «Луки і стріли». Книга є справжньою знахідкою для осіннього читання, оскільки там можна знайти і лірику, і громадянську поезію, щось філософське та вірші про кохання. Про свою збірку та творчий шлях поет розповів кореспондентці Vin-people.



— Народився я в чудовому місті Бар, що на Вінниччині. Навчався в Барському автомобільно-дорожньому технікумі. Згодом — у Вінницькому національному аграрному університеті. Мій фах — інженерія. Зараз працюю на державному підприємстві «Електричні системи» керівником дільниці, — розповідає Максим.

Писав хлопець змалечку, завжди любив римувати. Серйозніше почав займатися цим у студентські роки. Цікавим є те, що родина Максима дуже творча. Любов до поезії хлопцеві прищепила мати, що також пише вірі, а старший брат навіть випустив дві поетичні збірки.

— В юні роки відвідував літературну студію «Інверсія серця», брав участь у різноманітних поетичних фестивалях та конкурсах. Натхнення приходить з різноманітних життєвих ситуацій. Це може бути щастя, тепло та кохання, а може й зовсім інше — біль, самотність чи розчарування. Головне — навчитися прислухатися до себе та своїх емоцій, — пояснює Максим.

Літературна збірка «Луки і стріли» вийшла зовсім недавно — у липні. До неї увійшли вірші, написані зі студентських років й до сьогодні. Віршів рівно 88 — улюблене число поета.
Збірку можна придбати в мережі книгарень «Тут» та безпосередньо зв’язавшись із Максимом у соціальній мережі «Фейсбук».

Трішки лірики для наших читачів:

***
мої ліхтарі твої ліхтарики
стало світліше як не крути
приймемо щось для профілактики
і взявшись за руки далі іти
най все по швах тріщить довкола
і нас оточили загарбники
ти покажи мені шлях додому
запаливши свої ліхтарики
хай ця Земля захлинаючись дихає
вже не працюють заводи і фабрики
спить навіть небо стомлене лихом
тільки б не згасли твої ліхтарики

***
скільки тієї зими
коли кава гаряча і чай
аби рідні здорові були
і додому вертав трамвай
щоб горів у багатті хмиз
і земля ця носила нас
а Господь подивившись вниз
знов і знов давав шанс
щоб сміялись старі батьки
берегли золоті серця
як у небі нічному зірки
нас вели до самого кінця
щоб спокійними були сни
та нестримне серцебиття
адже скільки тієї зими
і скільки того життя

 

Авторка: Мирослава Слободянюк
Фото взяті зі сторінки Максима Рязанцева в соцмережі